Вісник асоціації кримінального права України

Поняття неосудності та обмеженої осудності

2024-12-11T13:37:06+02:00

Розглядається поняття неосудності та її критерії. Доведено, що медичний критерій неосудності доцільно визначати як психічні розлади. Звертається увага на те, що у науці кримінального права окремий розгляд інтелектуальної і вольової ознак неосудності є дискусійним питанням.

Досліджується поняття обмеженої осудності та її критерії. Наголошується на ознаках відмежування від неосудності, приділено увагу наслідкам визнання особи обмежено осудною. Наведені актуальні правові позиції Верховного Суду.

Правова характеристика методики визначення ступеня виправлення засуджених

2024-11-22T21:36:23+02:00

Стаття присвячена дослідженню особливостей правового регулювання процесу визначення ступеня виправлення засуджених в Україні. Автори поставили за мету на основі аналізу положень кримінального та кримінально-виконавчого законодавства, що регулює проблематику, згрупувати та окреслити пропозиції провідних вчених та практиків України, виявити колізії, прогалини та інші недоліки Методики визначення ступеня виправлення засуджених, провести порівняльно-правовий аналіз, та надати науково обґрунтовані висновки щодо вдосконалення чинної редакції нормативно-правового акту. Методика визначення ступеня виправлення засуджених покликана запровадити більш прозору систему оцінювання, засновану на кількісних та якісних показниках, які могли б відображати справжню мотивацію та прогрес засуджених у процесі відбування покарання. Проте аналіз судової практики та тексту методики свідчить про наявність певних проблем, пов’язаних із реалізацією її положень на практиці. За результатами проведеного дослідження з метою вдосконалення правового регулювання проблематики авторами запропоновано внесення змін до чинної редакції Методики визначення ступеня виправлення засуджених.

Кримінально-виконавча ідея пробаційного нагляду

2024-11-12T11:27:17+02:00

У статті автор акцентував увагу на тому, що вид покарання за злочин пробаційний нагляд має виразний соціогуманітарне, виховуючи,ресоціалізуюче спрямування. Методологія дослідження передбачала: комплексний підхід під час критичного аналізу інформації у відкритому просторі; комплементарність у розумінні взаємодоповнення задля стійкості системи, що досліджується, у відкритих динамічних зв’язках дотримання прав людини при виконанні покарань і поводженні із засудженими в Україні в реаліях воєнного стану і на етапі відновлення України під час опрацювання нормативно-правових актів і судових рішень з використанням інтелектуально-пошукової системи ZakonOn-line, системний підхід під час аналізу матеріалів наукових праць, публіцистичних видань, медіа, запитів cистеми Gemini, анкетного опитування фахівців-практиків центрів пробації і фахівців у галузі підготовки кураторів пробаційних програм з використанням сервісу Google Форми. Автором визначено умови індивідуалізації заходів запобігання злочинності для забезпечення ефективності пробаційних програм: опора на аналітику; однозначність розуміння термінів; стратегічна відповідність; системний характер запобіжних інструментів і ресурсів виконання пробаційного нагляду, що передбачає внутрішню систему якості. Ці умови передбачають моніторинг, оцінку якості, підзвітність і навчання персоналу і волонтерів пробації, екологію відносин на суспільному, корпоративному, індивідуальному рівнях, розроблення програм з урахуванням сфери застосування пробаційного нагляду, розуміння можливостей і вразливості, розуміння оперативної обстановки. Результати емпіричної розвідки дали змогу визначити комплементарність як базис концептуалізації пробаційного нагляду через гуманізацію системи виконання кримінальних покарань, менеджмент та процедури економії коштів, забезпечення безпеки суспільства. Конкретизовано перспективу: диверсифікація елементів пробаційного нагляду з метою зниження ризиків формального підходу в індивідуалізації впливів на виправлення засуджених, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень.

Забезпечення належного харчування військовополонених

2024-11-22T21:44:06+02:00

Ця стаття присвячена аналізу питання забезпечення належного харчування військовополонених в умовах збройного конфлікту на території України. Дотримання міжнародних гуманітарних стандартів, зокрема Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 року, є важливим аспектом для гуманного ставлення до осіб, що перебувають у полоні. Забезпечення військовополонених достатнім, якісним і різноманітним харчуванням має на меті підтримку їхнього здоров’я та запобігання розвитку захворювань, пов’язаних із дефіцитом поживних речовин. У статті розглянуто нормативно-правові аспекти організації харчування військовополонених в Україні відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №413, яка встановлює чіткі правила тримання військовополонених, включаючи їхній раціон.

Окрему увагу приділено аналізу норм харчування для різних категорій військовополонених, залежно від їхнього фізичного стану та навантаження, включаючи осіб, зайнятих на важких роботах і тих, хто перебуває на лікуванні. Розглядаються також норми забезпечення військовополонених питною водою та питання організації триразового гарячого харчування. Вивчено особливості забезпечення спеціальними дієтичними раціонами військовополонених з медичними показаннями. Стаття також аналізує практичні аспекти залучення військовополонених до приготування їжі як елементу підтримки соціальних контактів і адаптації до умов утримання.

Метою дослідження є визначення ефективності існуючої системи харчування військовополонених в Україні та її відповідності міжнародним стандартам гуманітарного права. Автори підкреслюють необхідність вдосконалення нормативної бази та інфраструктурних умов для забезпечення гуманного поводження з військовополоненими, відповідно до вимог Женевської конвенції та рекомендацій міжнародних організацій.

Звільнення від покарання осіб, засуджених за вчинення колабораційної діяльності: аналіз поточного стану правозастосування і його подальших перспектив

2024-11-18T15:38:51+02:00

Статтю присвячено проблемі звільнення від покарання осіб, які вчинили колабораційну діяльність (ст. 111-1 КК України), що розглядається з позиції аналізу поточного стану застосування кримінально-правових норм про звільнення від покарання та визначення подальших перспектив розвитку відповідної сфери правозастосування.

На основі вивчення даних судової статистики встановлено ступінь затребуваності кримінально-правових норм про звільнення від покарання осіб, які вчинили колабораційну діяльність, у практиці правозастосування (2022 – 2023 рр.). Акцентовано увагу на тому, що кримінально-правова норма, передбачена ст. 111-1 КК України, з огляду на передбачені нею санкції, здебільшого унеможливлює застосування більшості видів звільнення від покарання заохочувального характеру.

Спираючись на конкретні приклади, проаналізовано якісні характеристики, що є визначальними для поточної практики застосування звільнення від покарання та його відбування стосовно колабораціоністів. Доведено, що їхнє звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 – ст. 79 КК України) є найбільш поширеним з-поміж інших видів звільнення від покарання, які можуть застосовуватися при засуджені особи. Продемонстровано випадки засудження осіб за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-1 КК України, що викликають сумніви в належній мотивованості, обгрунтованості та законності ухвалених рішень про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Установлено, що хоча для засуджених за колабораційну діяльність, передбачену ч. 1 – ч. 4 ст. 111-1 КК України, формально уможливлюється звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК України), однак цей вид звільнення від покарання фактично не застосовується. На сьогодні також відсутні у правозастосовній практиці доступні для вивчення випадки звільнення колабораціоністів від покарання у зв’язку з тяжкою хворобою (ч. 2 ст. 84 КК України), застосування якого уможливлюється після вчинення будь-якого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-1 КК України.

Окремо розглядається проблематика перспектив застосування амністії щодо осіб, які вчинили колабораційну діяльність. Наголошується на тому, що відповідна потреба обов’язково постане, зважаючи на світовий досвід подолання наслідків збройних конфліктів і масштаби окупованих територій України. Робиться висновок про потребу на поточному етапі фахово визначати суспільно прийнятні рамки майбутнього амністування з тим, щоб забезпечити справедливість кримінально-правового реагування на осіб, які вчинили колабораційну діяльність через їхнє звільнення від покарання. До застосування амністії пропонується передбачити у ст. 111-1 КК України спеціальну підставу для звільнення від кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність.

Кримінальні правопорушення проти довкілля: пропорційність в контексті апроксимації актів Європейського Союзу

2024-11-18T15:47:09+02:00

У статті розглядаються особливості пропорційності та субсидіарності в контексті апроксимації актів acquis communautaire Європейського Союзу (далі – ЄС) в частині кримінальних правопорушень проти довкілля.

Встановлено, що Директива (ЄС) 2024/1203 Європейського Парламенту та Ради про захист навколишнього середовища за допомогою кримінального права від 11 квітня 2024 року змінила підходи до відповідальності за кримінальні правопорушення проти довкілля. З’ясовано що, основним нововведенням є необхідність криміналізувати деякі діяння проти довкілля, які вчинені не тільки умисно, а також за необережності. У ст. 3 Директиви передбачено перелік діянь, які можуть бути вчинені у формі серйозної недбалості.

Встановлено, що Директива (ЄС) 2024/1203 підтримує широкий підхід по поняття потерпілого не тільки як фізичної або юридичної особи, а також суспільства в цілому та навколишнього середовища. Аргументовано, що засоби реагування на кримінальні правопорушення мають бути пропорційними з урахуванням інтересів всіх суб’єктів кримінальних правовідносин, тобто потерпілого, особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, суспільства в цілому, держави, а також навколишнього середовища (враховуючи особливості саме цих кримінальних правопорушень). Обґрунтовано, що розроблення механізму представництва довкілля зацікавленими громадськими організаціями у кримінальному провадженні могло б бути ефективним засобом охорони довкілля.

Встановлено вади пропозицій доповнення КК статтями щодо відповідальності за зберігання деревини, непропорційність засобів впливу на осіб, які вчиняють відповідні діяння, ризики зловживань з боку правоохоронних органів, корупційну складову та можливості притягнення до відповідальності людей, які займаються заготівлею деревини для опалення власних будинків, а не операторів збуту деревини (як передбачено у відповідному Регламенті ЄС).

Обґрунтовано, що для апроксимації європейського законодавства важливе системне розуміння європейського права, контексту прийняття відповідних норм та узгодження з принципами юридичної визначеності, передбачуваності, пропорційності, презумпції невинуватості, субсидіарності тощо.

Ключові слова: пропорційність, субсидіарність, охорона довкілля, охорона лісу, корупція, євроінтеграція.

Як кваліфікувати бандитизм: чи народжується істина у полеміці?

2024-10-29T14:10:39+02:00

У літературі та судовій практиці існує дві протилежні позиції щодо кваліфікації нападів, вчинених у складі банди або спільно з нею. Відповідно до першої з них, напади повністю охоплюються складом бандитизму і не потребують додаткової кваліфікації. Прихильники другого підходу вважають за необхідне всі напади кваліфікувати окремо, а також ставити у вину і власне бандитизм. У наукових публікаціях частіше зустрічається перший підхід, у судовій практиці панує останній.

Автори дотримуються різних поглядів на те, яким чином слід кваліфікувати бандитизм, що вирізняє цю статтю з-поміж інших публікацій, написаних у співавторстві. У полемічному ключі кожен із них викладає та обґрунтовує власну правову позицію щодо кваліфікації бандитизму, пропонуючи читачам визначати, яка з них заслуговує на більшу підтримку. Відповідні питання розглядаються крізь призму низки принципів права, зокрема non bis in idem, in dubio pro reo, юридичної визначеності, повноти і точності кримінально-правової кваліфікації. Автори також торкаються проблем диференціації кримінальної відповідальності, сукупності кримінальних правопорушень, так званих складених складів правопорушень та фактичного «поглинення» одного складу іншим. Окрім цього у статті подано стислий аналіз судових вироків за ст. 257 КК України, що доступні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також проілюстровано істотні вади цього реєстру.

Відмінність у підходах до застосування чинних кримінально-правових норм не виключає єдності поглядів на майбутній розвиток кримінального законодавства, які викладено у висновках.

Ключові слова: кримінально-правова кваліфікація, принципи права, злочинна організація, організована група, банда, напад, сукупність кримінальних правопорушень.

Стан дослідження проблеми кримінальної відповідальності за екоцид

2024-11-12T11:16:32+02:00

У статті проведено детальний аналіз досліджень, присвячених кримінальній відповідальності за екоцид, що є однією з найактуальніших проблем кримінального права. Автором було досліджено різноманітні підходи до поняття «екоциду», аналізуючи його правову природу та розглядаючи чинні законодавчі ініціативи, спрямовані на інтеграцію цього поняття в національні та міжнародні правові системи. Особлива увага приділяється питанням, пов’язаним із криміналізацією екоциду в умовах воєнних конфліктів, що становить складність через необхідність врахування як права на ведення бойових дій, так і міжнародних зобов’язань щодо захисту навколишнього середовища. В статті також аналізуються сучасні дискусії, які стосуються ефективності міжнародних механізмів контролю за дотриманням екологічної безпеки та притягнення до відповідальності осіб, винних у завданні значної шкоди екосистемам. Дослідження спрямоване на більш глибоке розуміння екоциду як кримінального правопорушення та пропонує напрямки для удосконалення правової бази з метою забезпечення надійного захисту природного середовища на міжнародному рівні.

Дослідження спрямоване на виявлення основних тенденцій та прогалин у законодавстві, оцінку ефективності діючих механізмів правового регулювання, а також на формування рекомендацій щодо вдосконалення правової бази для забезпечення належного захисту екосистем від масового знищення та шкоди. Особлива увага приділяється аналізу практики притягнення до кримінальної відповідальності за екоцид, застосування кримінальної відповідальності за екоцид, визначенню проблемних аспектів та ефективності правоохоронної діяльності в цій сфері. Дослідження також розглядає роль міжнародних організацій та угод у формуванні загальноприйнятих стандартів захисту навколишнього середовища та можливості їх імплементації в національні правові системи з урахуванням сучасних екологічних викликів та загроз.

Імплементація положень римського статуту міжнародного кримінального суду до Кримінального кодексу України: результати і перспективи

2024-11-22T14:59:12+02:00

У статті проаналізовані результати імплементації до Кримінального кодексу України (далі – КК) положень статей 28, 6, 7, 8 та 8 bis Римського статуту Міжнародного кримінального суду, в яких ідеться про кримінальну відповідальність командирів та інших начальників, злочин агресії, воєнні злочини, геноцид та злочини проти людяності. Встановлено, що: 1) положення ст. 28 імплементовані з порушенням системності КК; 2) положення ст. 8 bis про злочин агресії імплементовані до ст. 437 КК зі збереженням в цій статті більш широкої диспозиції, що підтримується;3) імплементація положень ст. 8 про воєнні злочини до ст. 438 КК здійснена без урахування того, що ця стаття КК зараз не поширюється на закони і звичаї, які застосовуються в збройних конфліктах неміжнародного характеру; 4) у статтях 442 і 442-1 КК про геноцид і злочини проти людяності виявлені невідповідності їх змісту положенням статей 6 і 7 Римського статуту. Запропоновані зміни до КК, які стосуються імплементації до нього положень Римського статуту.

Колонізація кримінального права: до нової архітектури кримінального кодексу

2024-12-03T13:23:19+02:00

Перехід від колоніального кримінального права до нової правової моделі є критично важливим процесом для суспільств у транзиціі. Він вимагає ретельного вивчення існуючої правової бази, прихильності до реформ та інклюзивного діалогу між зацікавленими сторонами для забезпечення того, щоб нові закони слугували інтересам правосуддя та відображали цінності суспільства, яким вони керують. Проте існує й інша модель, пов’язана із колонізацією на кшталт глобальності. У цьому дослідженні розглядається нагальна необхідність деконструкції та реформування кримінально-правових рамок у глобалізованому світі, де національні правові системи стикаються з труднощами у вирішенні таких транскордонних злочинів, як кіберзлочинність, тероризм та торгівля людьми. Традиційні національні правові рамки, підкріплені суверенітетом держави, часто вступають у конфлікт із міжнародними мандатами, що призводить до відмінностей у тому, як злочини визначаються і переслідуються у різних юрисдикціях. Така вибірковість у застосуванні закону підриває довіру до верховенства права і виявляє обмеженість національного суверенітету у врегулюванні транснаціональних злочинів. Зі зростанням глобалізації світ стикається з дедалі більшими соціальними та культурними розмежуваннями, зокрема через воєнні конфлікти, що демонструють недоліки традиційних правових рамок у реагуванні на сучасні кримінальні виклики. Ця мінлива динаміка вимагає термінового перегляду механізмів кримінальної відповідальності, оскільки національні кримінально-правові системи часто виявляються недостатніми в умовах глобалізованого світу, де зростає кількість транскордонних злочинів і транснаціональних правопорушень. Історично національне кримінальне право, орієнтоване на суверенітет держави та національні інтереси, все частіше вступає в конфлікт із міжнародними мандатами та глобальними правовими нормами. Це призводить до вибірковості в правосудді, що породжує розбіжності у визначенні та переслідуванні злочинів у різних юрисдикціях.

Для вирішення цих проблем дослідження пропонує "архітектоніку кримінального регулювання" — багаторівневу структуру, яка інтегрує національні, регіональні та міжнародні правові системи. Цей підхід спрямований на створення універсальної платформи для кримінального права, що захищає права людини, сприяє справедливості та забезпечує послідовне застосування правових принципів у різних країнах. Захист прав людини, особливо в зонах конфліктів, є центральним елементом цієї перебудови, акцентуючи увагу на запобіганні зловживанням владою та забезпеченні відповідальності там, де місцева влада зазнає невдач.

У контексті транснаціонального кримінального права дослідження наголошує на важливості інтеграції міжнародних правових норм, таких як ті, що закріплені в Європейській конвенції з прав людини (ЄКПЛ), у архітектоніку кримінального регулювання. ЄКПЛ забезпечує основоположну правову основу для захисту прав людини серед держав-членів, гарантуючи, що будь-які реформи кримінального права будуть спрямовані на захист гідності та справедливості. Архітектонічний підхід розвиває ці принципи, пропонуючи створення єдиної правової платформи, яка гармонізує національне та міжнародне законодавство, дозволяючи ефективно переслідувати транскордонні злочини, забезпечуючи при цьому захист прав людини. Це гарантує, що держави дотримуються єдиних стандартів правосуддя, навіть в умовах глобальних викликів кримінального характеру. Інтеграція захисту ЄКПЛ у транснаціональне кримінальне право зміцнює правові механізми, необхідні для боротьби з міжнародними злочинами, при цьому захищаючи фундаментальні права людини. Запропонована архітектоніка кримінального регулювання слугує основою для подолання розривів між національними правовими системами та глобальним кримінальним правосуддям, забезпечуючи здатність кримінального права вирішувати проблеми взаємопов'язаного, складного та дедалі більш фрагментованого світу.

Ключові слова: Кримінальне право, Архітектоніка, Транснаціональне право, Права людини, Європейська конвенція з прав людини.

100-річчя міжнародної асоціації карного права (AIDP/IAPL)

2024-11-12T11:22:15+02:00

Стаття присвячена 100-річчю Міжнародної асоціації карного права (Association Internationale De Droit Pénal / International Association of Penal Law (AIDP/IAPL). Ювілей організації відзначався в Парижі під час XXI Конгресу Асоціації 25-28 червня 2024 року. Дана подія стала значущою віхою в історії організації, що вже ціле століття сприяє розвитку національних та міжнародних кримінально-правових механізмів та розширює можливості міжнародної академічної, дипломатичної та правової співпраці.

Авторка аналізує основні моменти та глибокий символізм урочистостей і зосереджується на дослідженні значення внеску Асоціації у формування правових стандартів і підходів у сфері кримінально-правової політики та її ролі в підтримці правових інститутів на міжнародній арені. Вшановуючи історію Асоціації та її повʼязаність з традиціями Міжнародного криміналістичного союзу, авторка описує історичні причини, особливості та етапи еволюції Асоціації, їх вплив на становлення міжнародного кримінального права, впровадження принципів верховенства права, боротьбу з міжнародними злочинами та захист прав людини, а також перспективи її розвитку.

Через аналіз ініціатив, реалізованих в рамках організації та її структурної мережі, що складається з індивідуального, колективного та національного членства, у статті підкреслюється значущість різноманіття правових систем та візій і важливість міжнародного співробітництва у сфері кримінально-правової науки та практики.

Спираючись на вивчення досягнень Асоціації та наукову біографістику стосовно її Президентів, авторка підкреслює значення впливових фігур, які заклали основи для розвитку кримінального права у порівняльному та міжнародному контексті, вели активну роботу з гуманізації кримінально-правової політики, просували створення системи міжнародного кримінального правосуддя, брали участь в розробці важливих міжнародних конвенцій та інших механізмів захисту прав людини, працювали над розширенням інститутів і посиленням ролі AIDP, підтримували міждисциплінарний підхід у науці, збагачували міжнародну співпрацю між асоціаціями в галузі кримінальної юстиції.

Аналіз ключових сфер діяльності Асоціації, серед яких кримінально-правова політика, порівняльна кримінальна юстиція, міжнародне кримінальне право та захист прав людини в кримінальному судочинстві, підкреслює, що конгреси та інші майданчики асоціації стали платформами для обміну ідей, які сприяють формуванню та вдосконаленню кримінально-правових політик на різних рівнях, дозволяють створювати більш обґрунтовані, інклюзивні та ефективні підходи до кримінального правосуддя, покращувати юридичну освіту, розвивати правову науку та практику. AIDP продовжує виступати організацією, що має стратегічне значення для пошуку відповідей на виклики маргіналізації міжнародного кримінального права, юрисдикційні колізії, глобальні, кліматичні та цифрові проблеми сучасного світу, і сприяє фундації правових ідей, які з часом можуть привести до важливих соціальних змін.

Деякі законодавчі новели у проєкті КК України в порівнянні з чинним КК України

2024-11-12T14:21:34+02:00

У статті розглянуто низку важливих новел, закріплених у проєкті Кримінального кодексу України (КК), які пропонуються на заміну положенням чинного КК. Автори аналізують концепцію підстав кримінальної відповідальності, звертаючи увагу на чітке визначення елементів та ознак складу кримінального правопорушення, що відіграють ключову роль у кваліфікації кримінальних правопорушень. Особливу увагу приділено інституту співучасті. Проєкт також передбачає введення посереднього виконавця як окремої категорії, що не є співучасником, а також розширені положення про співучасть зі спеціальним суб’єктом. Окремо аналізується виключення поняття «суспільної небезпечності» з визначення кримінального правопорушення, залишаючи лише ознаку «кримінальної протиправності». Автори підтримують таке нововведення, зазначаючи, що «суспільна небезпечність» може враховуватися при криміналізації чи декриміналізації діянь.

Детально розглянуто систему кримінально-правових засобів. Проєкт КК залишає такі види покарань, як громадські роботи, штраф, обмеження свободи, строкове та довічне ув’язнення, відмовившись від арешту, конфіскації майна та виправних робіт. Пробаційний нагляд автори проєкту розглядають як соціально-виховний і наглядовий засіб, а не вид покарання, оскільки він застосовується під час або після відбуття основного покарання. Також проєкт виключає позбавлення військових, спеціальних звань чи кваліфікаційного класу з системи покарань, визначаючи це як дисциплінарний засіб. Зазначено важливість введення типових санкцій, які відповідатимуть тяжкості правопорушень та закріплюватимуться в Загальній частині КК, але при цьому залишатимуться і в Особливій частині для зручності практичного застосування. Окрему увагу приділено заходам безпеки, зокрема примусовій психіатричній допомозі, що надається особам, які вчинили діяння в стані неосудності чи обмеженої осудності. Така допомога може бути амбулаторною або стаціонарною, а її тривалість залежить від результатів лікування.

Ключові слова: підстава кримінальної відповідальності, склад кримінального правопорушення, його елементи та ознаки, співучасть, кваліфікація, види покарань, звільнення від покарання.

Систематизація кримінально-правових заходів в проєкті Кримінального кодексу України

2024-11-13T22:44:14+02:00

У статті крізь призму таксономічного підходу проаналізовано систему кримінально-правових заходів, яка знайшла відображення в проєкті Кримінального кодексу України. Авторка робить висновок про достатню стрункість і чіткість передбаченої в проєкті системи кримінально-правових заходів, що досягається своєрідною юридичною технікою. Розробниками проєкту враховані пропозиції науковців та практиків щодо розширення напрямів кримінально-правового впливу, що дозволило вибудувати логічну і продуману систему кримінально-правових заходів. Вдалим вважає авторка даної роботи розуміння кримінальної відповідальності в проєкті як надвидової категорії, яка охоплює окремі види кримінально-правові заходів, також вважає доцільним і необхідним кроком визначення в проєкті таких видів кримінально-правових заходів як реституція і компенсація. Водночас авторка вказує на певні недоліки, зокрема висловлюється стосовно використаного терміна на позначення основного елемента системи – засіб; відсутності в проєкті КК України сутнісних ознак окремих видів кримінально-правових заходів та цілей виділених членами Робочої групи видів кримінально-правових засобів. У статті зроблено висновок, що разом з предикатним підходом, врахування реляційного виміру, який вимагає визначення таксономічних атрибутів, якими визнаються суттєві ознаки окремого виду правового заходу, є необхідним кроком при подальшому удосконаленні систематизації кримінально-правових заходів в проєкті КК України. Тому усунення відповідних недоліків могло б стати фундаментом для покращення систематики кримінально-правових заходів.

Застосування кримінально-правових норм з бланкетними диспозиціями і дискусійні питання опосередкованої декриміналізації

2024-11-18T15:42:18+02:00

У статті розглянуто дискусійні питання кримінально-правових наслідків опосередкованої декриміналізації. Стверджується про наявність трьох наукових підходів щодо розв’язання проблеми зворотної дії законів та інших нормативно-правових актів у разі застосування кримінально-правових норм з бланкетною диспозицією. Враховуючи тривалу дискусію щодо опосередкованої декриміналізації та існування кількох теоретичних підходів до розв’язання цієї проблеми, авторка доходить висновку про доцільність зняття неоднозначності питання на рівні кримінального закону. Привертається увага до залишення юридичної невизначеності цього питання у проєкті нового Кримінального кодексу України.

Пробаційний нагляд як вид покарання за кримінальним правом України

2024-10-07T21:36:56+03:00

Стаття присвячена догматичному аналізу положень про пробаційний нагляд як новий вид покарання за кримінальний правом України. З використанням раніше запропонованого алгоритму дослідження кожного окремого виду покарання, послідовно вивчаються такі характеристики пробаційного нагляду, як: зміст його правообмежень; поняття; розмір; коло осіб, до яких він може бути застосований; особливості встановлення у санкціях; особливості призначення; особливості призначення неповнолітнім; особливості заміни; особливості звільнення від відбування; вплив на погашення і зняття судимості; кримінальна відповідальність за ухилення від відбування.

За результатами проведеного аналізу надано описання кожній з названих характеристик пробаційного нагляду, показано системні зв’язки приписів про цей вид покарання з іншими положеннями КК України. Наголошено на необхідності відмови від використання цього виду покарання в санкціях за тяжкі злочини, а також в санкціях за кримінальні правопорушення, за які не допускається звільнення від відбування покарання з випробуванням. Сформульовані рекомендації для судової практики щодо застосування пробаційного нагляду при його призначенні за одиничне кримінальне правопорушення, а також за сукупністю кримінальних правопорушень чи сукупністю вироків. Описані можливості використання пробаційного нагляду як замінного чи замінюючого покарання з усіх передбачених КК підстав, а також можливості звільнення від його відбування з кожної передбаченої КК підстави. Визначено особливості погашення судимості особами, які відбули покарання у виді пробаційного нагляду. Уперше в літературі досліджена проблематика кримінальної відповідальності за ухилення від відбування пробаційного нагляду, надане тлумачення усім ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК.

За результатами проведеного дослідження виявлено й описано низку недоліків законодавства в частині правового регулювання пробаційного нагляду, запропоновані шляхи їх виправлення.

«Право на надію» осіб, засуджених до довічного позбавлення волі в Україні: чи досягнуто конституційності?

2024-10-07T12:54:17+03:00

Стаття присвячена проблематиці реалізації у національному кримінальному законодавстві України права на надію осіб, що відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі. Згідно правової позиції, що спершу була сформульована Європейським судом з прав людини, а потім і підтримана Конституційним Судом України, цей вид покарання визнається таким, що не порушує права людини на повагу до її гідності і права не бути підданою жорстоким і нелюдським покаранням, лише за умови, що національне законодавство передбачає наперед визначені і реалістичні перспективи його скорочуваності з пенологічних підстав. Для приведення КК України у відповідність до цієї правової позиції, законом України від 18.10.2022 до нього були внесені відповідні зміни.

Критичні оцінки внесених змін, що були сформульовані в окремих наукових дослідженнях, а також подальші звернення засуджених до довічного позбавлення волі з конституційними скаргами щодо оновленої редакції ст. 81 КК, поставили під сумнів повну відповідність реформованих приписів КК вимогам Конституції України.

У результаті проведеного дослідження наведені чотири аргументи на користь того, що чинне законодавче регулювання здійснення права на надію осіб, які відбувають довічне позбавлення волі в Україні, знаходиться в межах стандарту, визначеного ЄСПЛ, і відповідає вимогам Конституції України. На цій підставі стверджується, що наразі відсутня потреба приведення ч. 3 ст. 81 КК у відповідність до норм Конституції, а всі конституційні скарги щодо її змісту можуть бути не задоволені Конституційним Судом України не лише з процесуальних, а й з матеріально-правових підстав. Водночас, автори не виключають можливості формулювання на основі практики застосування нинішнього двоетапного механізму звільнення від довічного позбавлення волі у майбутньому кримінальному законодавстві підстави для безпосереднього умовного звільнення від довічного позбавлення волі.

Ключові слова: кримінальне право, кримінальне правопорушення, кримінальна відповідальність, покарання, довічне позбавлення волі, звільнення від покарання, заміна покарання, кримінально-правовий компроміс.

Рішення ЄСПЛ у справі Medvid v Ukraine в контексті реформи довічного позбавлення волі

2024-11-22T13:10:23+02:00

У статті проаналізовано рішення Європейського суду з прав людини у справі Medvid v Ukraine. В цьому рішенні ЄСПЛ дав оцінку запроваджено в Україні механізму перегляду довічного позбавлення волі.
Розглянуто реформу довічного позбавлення волі в Україні, запроваджений в 2022 році механізм заміни довічного ув'язнення, його оцінки з боку науковців, правозахисних організацій, міжнародних інституцій.
Висвітлено практику ЄСПЛ, що встановлює умови перегляду довічного ув’язнення: прозорість, передбачуваність, ефективність.
Проаналізовано аргументи заявника та Уряду у справі Medvid v Ukraine щодо відповідності українського законодавства цим умовам та ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Констатовано, що ЄСПЛ визнав новий механізм перегляду довічного ув’язнення таким, що надає реалістичну можливість звільнення. Виділено ключові аргументи Суду на користь цього рішення: чіткі часові рамки скорочення покарання, об'єктивні критерії оцінки, судовий перегляд рішень, можливість подальшої реабілітації. Водночас відзначено проблему тривалого періоду невизначеності до остаточного впровадження механізму, що становить порушення ст. 3 ЄКПЛ.
Відзначено вплив цього рішення на подальше правове регулювання і правозастосовну практику в аспекті перегляду довічного ув’язнення.

Проблема готовності України до впроваджень у практику концепції культурологічного напряму убезпечення дорожнього руху

2024-11-12T11:34:32+02:00

У статті досліджується фундаментальна проблема сучасності –підвищення рівня безпеки дорожнього руху. Зарубіжна практика у цій сфері свідчить про те, що досягти мети шведської запобіжної моделі Vision Zero –поступове скорочення, а до 2050 року і остаточно ліквідовані ДТП з тяжкими наслідками – можливо за умови, між іншим, готовності країни, її владних структур, бізнесу, громадян до повноцінного, реального зацікавленого та відповідального відношення до реалізації національної Концепції запобігання транспортним дорожнім правопорушенням. Історія впровадження концептуальних підходів (різних за спрямованістю) в Україні і закладання їх у чергові стратегії та державні програми за останні 15-20 років показують, що жодна з них не була повністю виконана. У зв'язку з цим у статті досліджуються такі ознаки готовності до впровадження як можливість і спроможність до реалізації складної інтегрованої за комплексом заходів Концепції культурологічного напряму запобігання транспортним правопорушенням. Дослідженням підтверджено, що на даний історичний період Україна не готова до її повноцінного, а головне – результативного впровадження. Потрібен час і ресурси. Вносяться пропозиції щодо перспектив у подоланні цих термінових складнощів у післявоєнний час. Україна здатна за своїм ресурсним потенціалом розв'язати цю проблему.

Оцінка сучасного стану безпеки дорожнього руху в Україні

2024-11-22T20:33:49+02:00

У статті здійснено аналіз стану безпеки дорожнього руху в Україні. Наводяться статистичні дані щодо смертності та травматизму внаслідок ДТП за 2021-2023 роки та робиться висновок, що в умовах правового режиму воєнного стану питання безпеки дорожнього руху не втратило своєї актуальності оскільки рівень дорожньо-транспортного травматизму в Україні залишається стабільно високим. Так, у 2023 році кількість ДТП із постраждалими в Україні сягнула показників до повномасштабного вторгнення рф: у 2023 р. в Україні сталося 23 642 ДТП із загиблими та/або травмованими, що на 26,9% більше, ніж у 2022 р. Загинуло у 2023 р. більше на 9,4%, аніж у 2022 р., а травмовано більше на 27,5%. Зазначається, що у перший рік повномасштабного вторгнення рф в Україну додалися нові чинники небезпеки на дорогах. Приводяться результати проведеного опитування про стан дотримання ПДР в України, в якому взяли участь понад 2 тис. громадян. Отримані відповіді переконливо вказують на домінуючу детермінанту ДТП – свідомість, волю, емоції водіїв, криміногенним проявам яких сприяють, зокрема, низька культура поведінки, нехтування дотримання ПДР, відсутність сприйняття ними невідворотності наступу юридичної відповідальності. Робиться висновок, що амбітної мети, визначеної у Стратегії підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2024 року щодо зниження рівня смертності внаслідок дорожньо-транспортних пригод щонайменше на 30 % до 2024 року, а також зниження ступеня тяжкості наслідків дорожньо-транспортних пригод для учасників дорожнього руху та зменшення соціально-економічних втрат від дорожньо-транспортного травматизму досягти не вдасться. У звʼязку з цим, акцентовано увагу на тому, що досягнення запланованої мети зниження рівня смертності внаслідок ДТП можливе за умови підвищення рівня правосвідомості всіх учасників дорожнього руху шляхом упровадження у практику запобіжної діяльності культурологічного напряму (концепції).

Людський фактор у кримінальних правопорушеннях за статтею 286 КК України

2024-11-25T22:23:20+02:00

У статті здійснюється аналіз «людського фактору», що має місце у кримінальних правопорушеннях за статтею 286 КК України. Водії є головними учасниками дорожнього руху, суб’єктами, на які покладається відповідальність за його убезпечення.

Відповідно до статистичних звітів Офісу Генерального прокурора протягом у 2023 році кримінально-караних порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, зафіксовано 10 % більше, ніж у 2022 році.

Одним із способів виявлення проблем у сфері безпеки дорожнього руху та пошуку їх вирішення є вдавання до дослідження думки населення. Цей підхід широко застосовується як в Україні, так і за кордоном.

За результатами проведеного опитування біля 3 тис. респондентів – водіїв транспортних засобів, 50,8 % з них оцінюють стан безпеки дорожнього руху у своєму регіоні як незадовільний.

Серед причин надання незадовільної оцінки стану безпеки дорожнього руху водії-респонденти виокремлюють: недотримання ПДР водіями автотранспортних засобів (63,8 % респондентів), недисциплінованість пішоходів (55,9 %), незадовільна дорожня інфраструктура (44,1 %), уникнення порушниками ПДР покарання (28,8 %), недостатній рівень підготовки водіїв (23,3 %), недостатньо суворі санкції для порушників ПДР (20,7 %), незадовільна організація дорожнього руху (18,4 %), незадовільна робота патрульної поліції (10,4 %) та ін.

За результатами узагальнення матеріалів судової практики ігнорування водіями обережності (тобто порушення ПДР у тому місці і в той час, коли вони вважають це за потрібне) – головна причина вчинення кримінальних правопорушень за статтею 286 КК України.

Визначено, що «людський фактор» пов’язаний із водієм транспортного засобу, є найбільш уразливим серед факторів, котрі впливають на виникнення ДТП. Одним із термінів, яким може описуватися потенційно криміногенна поведінка водія у науковій та публіцистичній літературі, є «агресивне водіння».

Констатовано, що «агресивне водіння» водіями розуміється скоріше як активні дії з боку особи, яка керує транспортним засобом, аніж суб’єктивні якості водія (його темперамент чи виховання), головною причиною якого є потреба у самоствердженні. «Агресивне водіння» як одну із найбільших загроз для безпеки з боку інших осіб визначають 7 % водіїв.

«Людський фактор» проявляється не лише в манері керування транспортним засобом. До нього відноситься й вплив на поведінку водія навколишніх факторів, що проявляється у особливостях його психологічної та фізіологічної реакції на них. Дисбаланс у психологічний стан водія можуть вносити не лише складні психологічні процеси (збудження, нестабільний емоційний стан чи навіть депресія), а й ситуативні випадки на дорозі. Найпоширенішим джерелом вказаних ситуацій як для водіїв-початківців, так і для досвідчених може бути страх і паніка, через що «провокується» їх неправильна поведінка на дорозі.

Із початком воєнного стану, окрім «звичних» стресових факторів на дорозі – страху, роздратування, паніки, неправильної поведінки на дорозі – з’явилося кілька додаткових (не типових) причин стресового характеру для водіїв, які здатні впливати на людину, підвищуючи у неї стресовий стан, у тому числі й виді реакції – перевищення допустимої швидкості руху. Такими стресовими ситуаціями є: 1) повідомлення про повітряні тривоги; 2) загроза потрапити під обстріл, зокрема на прифронтових територіях; 3) не прогнозовані екстремальні ситуації, пов’язані із обстрілом цивільної інфраструктури ворогом; 4) загроза постраждати після закінчення обстрілу; 5) гнітюче візуальне сприйняття розбитих внаслідок обстрілів доріг, населених пунктів, військової техніки тощо; 6) відсутність освітлення проїжджої частини в темну пору доби; 7) складнощі адаптації в умовах міста для водіїв, які повернулися із бойових дій і тривалий час, виконуючи свої обов’язки, бойові завдання тощо, використовували інший, більш агресивний спосіб їзди; 8) стресові ситуації, пов’язані із вимушеним через різні обставини рухом у комендантську годину без належного дозволу місцевої влади та ін.