Вісник асоціації кримінального права України

Добровільна відмова при незакінченому кримінальному правопорушенні

2025-07-06T14:44:52+03:00

Розглядається поняття добровільної відмови при незакінченому кримінальному правопорушенні. Здійснено аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак добровільної відмови. Об’єктивною ознакою добровільної відмови визнається припинення незакінченого кримінального правопорушення, а до суб’єктивних віднесені 1) остаточність; 2) добровільність; 3) усвідомлення можливості доведення кримінального правопорушення до кінця.

Досліджуються кримінально-правові наслідки добровільної відмови та проблема відмежування добровільної відмови від дійового каяття.

Звільнення від відбування покарання за давністю, умовно-дострокове звільнення та заміна покарання більш м’яким

2025-07-10T09:10:09+03:00

У статті аналізуються такі види звільнення від покарання та його відбування, як звільнення віл відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна покарання більш м’яким видом покарання.

Досліджуються передумови таких видів звільнення від покарання, підстави, характер та порядок такого звільнення, а також кримінально-правові наслідки їх застосування.

Надаються рекомендації, спрямовані на правильне тлумачення відповідних приписів кримінального закону та їх застосування на практиці.

До питання про стабільність та динамізм кримінального законодавства України (деякі кількісні та якісні показники)

2025-07-03T14:28:32+03:00

У статті розглядаються деякі питання стабільності та динамізму чинного кримінального законодавства України. Перш за все, звертається увага на численні зміни та доповнення Кримінального кодексу України і аналізуються кількісні показники таких оновлень, які свідчать про відсутність належного і виваженого балансу між такими властивостями законодавства, як його стабільність та динамізм.

Підкреслюється, що не тільки сам по собі великий загальний обсяг (кількість) змін є показником відсутності належної стабільності чинного кримінального законодавства, а й звертається увага на те, що окремі норми Кримінального кодексу піддавалися неодноразовим змінам (деякі з них піддавалися змінам по 5-10 разів протягом незначного проміжку часу), що, безумовно, позначається і на ефективності застосування цих норм на практиці. Більше того, навіть ті нові норми, якими Кримінальний кодекс було доповнено за часів його чинності, згодом були виключені з нього, що, безумовно, свідчить також і про неналежний рівень як законотворчої, так й законодавчої діяльності.

У статті також наводяться не тільки кількісні показники змін та доповнень норм Кримінального кодексу, а і надається характеристика якісного рівня цих оновлень.

На підставі аналізу конкретних прикладів тих змін та доповнень, які були внесені законодавцем у ті чи інші норми Кримінального кодексу, доводиться, що деякі з цих новел не враховують системних зв’язків між окремими його нормами та інститутами. Окремі з них суперечать одна інший, породжують численні колізії та неузгодженості, а у деяких випадках взагалі є відверто помилковими. Причому, незважаючи на те, що деякі з таких норм піддавалися неодноразовим оновленням, суперечливі та помилкові положення в них зберігаються.

Наголошується на тому, що невиправданий динамізм оновлень кримінального законодавства набуває стрімкого, а іноді (особливо в останні роки), навіть бурхливого характеру, коли зміни та доповнення почасту вносяться «на потребу сьогодення», з суто популістських міркувань або з ничім невиправданих сподівань на те, що буд-яке негативне соціальне явище може бути подолане лише шляхом застосування заходів кримінальної репресії.

Між тим, виважений, належний і розумний баланс між стабільністю та динамізмом кримінального законодавства може бути досягнутий лише тоді, коли зміни та доповнення його приписів будуть викликатися дійсно нагальними потребами соціального буття. У цьому контексті у статті також звертається увага Верховного Сулу на необхідність ставити перед законодавцем питання про виправлення припущених помилкових законодавчих рішень.

У статті використані матеріали станом на 01 березня 2025 року.

Таксономія кримінально-правових заходів у проєкті Кримінального кодексу України: реляційний вимір

2025-07-02T22:59:29+03:00

У статті, на підставі застосованого таксономічного підходу до систематизації та класифікації штучних (створених людьми) правових реалій у формі реляційної моделі соціально-правових заходів, які предикатно укладаються у загальну систему, функціонально орієнтовану на здійснення правового впливу на особу, яка вчинила делікт або допустила поведінку, пов’язану з деліктом, здійснено аналіз її реляційного аспекту. Зроблено висновок, що безпосередньо реляційний аспект таксономії орієнтований на обґрунтування належного термінологічного забезпечення, визначення загальних змістовних ознак та якісних властивостей, притаманних заходам правового впливу незалежно від їх галузевої належності. В статті виділено ознаки предикати соціально-правового впливу в праві, якими виступають правові заходи, серед яких виділяються наступні: 1) заходи мають самостійне соціально-правове призначення, що полягає в регулюванні поведінки учасників суспільних відносин, якій притаманні ознаки делікту; 2) заходи формуються шляхом поєднання загальних способів (заохочення та примус) та конкретного прийому необхідного і достатнього впливу на особу, яка вчинила делікт; 3) правові заходи мають за мету здійснення такого регулятивного впливу, який приносить окремим суспільним відносинам (мікрорівень) та суспільству і його інституціям (макрорівень) позитивний, конкретно- та загальнокорисний результат. В публікації заперечується доцільність обраного членами Робочої групи по формуванню проєкту кримінального закону України підходу, який передбачає використовування категорії «засіб» як субстрату всіх правових наслідків вчинення кримінально-протиправного діяння. Для обґрунтування наукового погляду використовуються аргументи, що виведені з міжнародно-правових, історичних, етимологічних міркувань, наявних системно-функціональних та міждисциплінарних зав’язків у сучасному праві.

Кримінально-правові санкції: перспективи запровадження в проекті нового Кримінального кодексу України

2025-07-03T22:05:33+03:00

Стаття присвячена аналізу санкцій та покарань, що їх наповнюють, у проекті нового Кримінального кодексу України.

Зазначено, що у проекті нового Кримінального кодексу України покарання розглядається як вид кримінально-правових засобів, а також визначається їх поняття та мета, система та види покарань. Потребує схвалення пропозиція членів робочої групи з підготовки проекту нового Кримінального кодексу України щодо звуження кількості основних покарань. Акцентується увага на недоцільності розгляду пробаційного нагляду як виду покарання. Заслуговує підтримки позиція щодо наявності дисциплінарно-правових ознак у позбавленні військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, на підставі чого доводиться необхідність виключення даного виду покарання із системи покарань.

Проаналізовані чітко визначені межі санкцій, що пропонуються до законодавчого встановлення у проекті нового Кримінального кодексу України. Заслуговує на увагу запровадження так званих типових санкцій, сутність яких полягає в тому, що покарання, яке в них передбачається, повинно відповідати ступеню тяжкості групи кримінальних правопорушень одного ступеня тяжкості.

Обґрунтовується доцільність подальшого застосування відносно визначених та альтернативних кримінально-правових санкцій, адже передбачення законодавцем такого виду санкцій дає суду, враховуючи всі обставини вчиненого діяння, реальну можливість при призначенні покарання в повній мірі реалізувати принцип особистої відповідальності.

Зроблено висновок про поширення безальтернативних санкцій, що передбачають відповідальність за особливо тяжкі злочини, і включають позбавлення волі з визначеними верхньою та нижньою межами.

Внесок професора В. Я. Тація у розвиток Харківської школи кримінального права

2025-07-03T09:34:35+03:00

Стаття присвячена огляду більш ніж півстолітнього відтинку історії Харківської школи кримінального права (від середини 1960-х до початку 2020-х років), коли її функціонування і розвиток були пов’язані з належністю до неї В. Я. Тація, який пройшов у її складі шлях від аспіранта до професора й завідувача кафедри кримінального права. Описується стан Харківської школи кримінального права на початку творчого шляху В. Я. Тація, зокрема: кількісний склад і предмет наукових інтересів співробітників кафедри кримінального права Харківського юридичного інституту того періоду, а відтак – зміни і розвиток у складі і предметі наукових інтересів членів кафедри у наступні роки. Показана роль В. Я. Тація у цих змінах та в досягненні Харківською школою кримінального права її сучасного стану.

Виокремлені характеристики Харківської школи кримінального права, що стосуються здійснюваних нею досліджень, які вирізняються її з-поміж інших, вказують на її самобутність, відображаються в роботах належних до неї учених. Зокрема, такими характеристиками названі слідування принципу верховенства права; виявлення та розкриття соціальної обумовленості змісту кожної норми кримінального права; обов’язкове поєднання теоретичних досліджень з практикою правозастосування; широке використання догматичного і формально-логічних методів пізнання правової дійсності та ін. Крім того, визначені й описані низка усталених традицій правил міжособистісного буття членів Харківської школи кримінального права.

Зроблено висновок про вирішальну роль В. Я. Тація у становленні Харківської школи кримінального права в її сучасному виді, показаний його внесок у формування її наукових характеристик, традицій та правил. Констатовано, що ця школа є спільнотою учених, об’єднаних спільними морально-етичними правилами й соціально-ціннісними орієнтирами, які поділяють спільні засадничі ідеї в науці кримінального права, мають усталені методологічні засади наукових досліджень, і виходять зі спільного розуміння призначення кримінального права.

Питання предмета кримінально-правового регулювання в дослідженнях В.Я. Тація і в сучасному науковому дискурсі

2025-07-03T09:28:31+03:00

Стаття присвячена проблематиці визначення предмета кримінально-правового регулювання. На підґрунті наукових досліджень, проведених професором В. Я. Тацієм, а також іншими українськими криміналістами, розвинута ідея про те, що таким предметом є регульовані нормами права суспільні відносини. При цьому висунуто твердження про необхідність розрізнення: по-перше, предмета і об’єкта кримінально-правового регулювання (з розумінням останнього як діяльності одного з суб’єктів регульованих кримінальним правом суспільних відносин); по-друге, – предмета кримінально-правового регулювання та предмета регулювання кримінального закону.

Висунуто твердження про те, що нормами, вміщеними у кримінальному законі, регулюються п’ять груп суспільних відносин: (1) між державою і особами, які вчинили кримінальні правопорушення, серед яких виділяються традиційні та альтернативні для кримінального права суспільні відносини; (2) між державою і особами, які вчинили суспільно небезпечні й протиправні діяння, що не є кримінальними правопорушеннями; (3) між державою і особами, які не вчиняли кримінальних правопорушень чи інших суспільно небезпечних і протиправних діянь, але до яких застосовуються засоби кримінального права; (4) між особою, яка вчиняє діяння за обставин, що виключають кримінальну відповідальність, та іншою фізичною чи юридичною особою, суспільством або державою, яким заподіюється шкода; (5) між державою та особою, яка вчинила діяння за обставин, що виключають кримінальну відповідальність. Тільки суспільні відносини першої групи і, вірогідно, п’ятої є за своєю природою кримінально-правовими; решта суспільних відносин, що регулюються нормами, вміщеними у кримінальному законі, мають іншу галузево-правову належність.

Визначено й описано елементний зміст структури кожного з названих видів суспільних відносин, встановлено юридичні факти, що їх породжують, показано об’єкт правового регулювання в межах кожного з цих видів суспільних відносин.

Небезпечна продукція як предмет злочину: критичний аналіз еволюції ст. 227 КК України та спадщина В.Я. Тація

2025-07-03T08:49:46+03:00

У статті досліджуються положення чинного кримінального законодавства, а саме ст. 227 КК України з позиції переосмислення концептуальних підходів В.Я. Тація щодо небезпечної продукції. Встановлено, що зміни до досліджуваної норми у КК України у порівнянні з кримінальним законом 1960 р. варто сприймати позитивно, так як вони частково скоротили перелік тих недоліків, на які свого часу вказував В.Я. Тацій. У той же час зміни до ст. 227 КК України у 2010 р. варто оцінювати критично. Зокрема, предмет злочину із «недоброякісна або некомплектна продукція чи товари» було змінено на «небезпечна продукція», тобто фактично відбулося звуження предмету. В окремих випадках це призвело до неможливості застосовувати ст. 227 КК України. Однак у контексті товарів військового призначення та медичної продукції, які поставляються захисникам і є неякісними, а отже, в більшості випадків небезпечними для життя і здоров’я, досліджувана норма мала б і надалі застосовуватися. Та аналіз судової практики та контент-аналіз медіа засвідчив, що на практиці ця норма не включається до формули кваліфікації винних осіб.

Доведено, що напрацювання В.Я. Тація по досліджуваній тематиці не втратили своєї актуальності. Ті проблеми, які вказував вчений і нині постають перед практиками, особливо в контексті доказування предмету злочину, передбаченого ст. 227 КК України. Водночас у зв’язку із значними та терміновими потребами у значній кількості продукції військового призначення та медичної продукції, їх виробники та продавці далеко не завжди дотримуються встановлених стандартів. Це у свою чергу становить реальну загрозу для життя та здоров’я українських військовослужбовців. Водночас проведене дослідження засвідчило, що на практиці норма, передбачена ст. 227 КК України, невиправдано не застосовується, хоча і повинна б. Її застосування разом із ст. 191 або 190 КК України при публічних закупівлях товарів військового призначення або медичної продукції для захисників б дозволило комплексно протидіяти кримінально-правовими засобами таким діям.

Поширення інформації про проведення мобілізаційних заходів: проблеми кримінально-правової оцінки та вдосконалення законодавства

2025-07-03T07:41:50+03:00

У статті здійснено критичне осмислення актуальної практики кримінально-правового реагування на прояви поширення інформації про проведення мобілізаційних заходів. За наслідком проведеного аналізу були виявлені наявні у відповідній сфері проблеми, а також розроблені спрямовані на їхнє усунення науково обґрунтовані рекомендації щодо застосування та вдосконалення норм чинного кримінального законодавства.

Виявлено, що на поточному етапі російсько-української війни поведінка осіб, які поширюють (переважно у месенджерах) інформацію про проведення мобілізаційних заходів, у абсолютній більшості випадків кваліфікується за ст. 114-1 Кримінального кодексу України. Обґрунтовано, що суто формально (de lege lata) такий підхід не може вважатися незаконним. Водночас підтримано позицію, відповідно до якої, по-перше, кримінально-правову оцінку за цією нормою мали б (de lege ferenda) отримувати діяння зовсім іншого характеру, по-друге, подібна практика склалась лише через відсутність інших належних кримінально-правових інструментів реагування на зазначені різновиди суспільно небезпечної поведінки.

Доводиться необхідність або ж видалення абстрактної ст. 114-1 Кримінального кодексу України, або ж здійснення її відповідного редагування, головним результатом якого має стати виключення з неї вказівки на загальне та невиправдано широке за змістом поняття «перешкоджання», замість якого у її оновленій казуальній диспозиції має бути (за умови її збереження) наведений чіткий, конкретизований та вичерпний перелік діянь, які мають кваліфікуватися за нею.

Запропоновані зміни до кримінального та регулюючого законодавства, направлені на унормування відповідальності за поширення інформації про проведення мобілізаційних заходів.

Ключові слова: поширення; інформація; перешкоджання; законна діяльність Збройних Сил України; соціальні мережі та месенджери; національна безпека; забезпечення призову та мобілізації; ухилення від мобілізації; незаконний перетин державного кордону; неправомірна вигода; збройна агресія; особливий період / воєнний стан; виготовлення, збут, використання підроблених документів; пособництво; співучасть.

Деякі питання застосування ст. 114-1 КК України

2025-07-03T09:41:09+03:00

У статті розглянуто проблемні питання, що стосуються деяких ознак перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань (злочину, передбаченого ст. 114¹ КК України): суспільно небезпечного діяння, часу вчинення кримінального правопорушення, особливостей усвідомлення як частини інтелектуального елементу (моменту) вини.

Відзначається наявність у доктрині кримінального права консенсусу щодо того, що відповідне перешкоджання, як ознака об’єктивної сторони складу розглядуваного злочину, може полягати як в суспільно небезпечній дії, так і в суспільно небезпечній бездіяльності.

Аналізується наукова концепція, згідно якої діяльність, про яку йдеться в диспозиції ст. 114¹ КК, – це соціально сформована і організована активність, що передбачає наявність двох обов’язкових елементів: особи, яка діє та предмета дії, тобто суб’єкта й об’єкта. Акцентується увага, що такий підхід орієнтує на структуру відповідних суспільних відносин, що є, з точки зору автора, є додатковим обов’язковим об’єктом розглядуваного злочину і дозволяє відслідкувати механізм заподіяння шкоди цьому об’єкту. Перешкоджаючи названій законній діяльності суб’єкт злочину руйнує (чи, принаймні, деформує) соціальний зв'язок між суб’єктами суспільного відношення внаслідок чого спричинюється шкода його предмету. Така шкода може бути заподіяна як “зовні” так і “зсередини”, тобто як учасниками аналізованого суспільного відношення, якими, як вже зазначалося, можуть бути посадові особи ЗСУ та інших військових формувань, так і сторонніми особами (які не мають стосунку до розглядуваної діяльності).

Здійснено порівняння видів поведінки, що характеризує поняття “перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань” в практиці застосування ст. 114¹ КК, із тими, що наводились науковцями до початку повномасштабного вторгнення рф до України. На підставі цього зроблено висновок про їх повне неспівпадіння.

Наголошується, що усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння, передбаченого ст. 114¹ КК, характеризується усвідомленням перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань. При цьому, з точки зору автора, особа не має усвідомлювати наявність правової підстави конкретної діяльності відповідних суб’єктів (наказу, розпорядження тощо, який вони на даний час виконують або намагаються виконати).

Ключові слова: кримінальне право, Особлива частина Кримінального кодексу України, основи національної безпеки України, зовнішня безпека, перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Криміналізація феміциду

2025-07-03T08:05:54+03:00

Стаття присвячена аналізу феміциду як окремого кримінального явища, що відображає глибоко вкорінені гендерні стереотипи та насильство проти жінок. Автор досліджує історичні, соціокультурні та кримінально-правові аспекти феміциду, розкриваючи причини та форми його прояву. У процесі криміналізації феміциду особливу роль відіграє визначення об’єкта злочину як життя, свободи та гідності жінки, що є фундаментальними цінностями демократичного суспільства. Потерпіла у цьому контексті постає не лише як індивідуальна жертва, а як репрезентантка вразливої соціальної групи, що систематично зазнає дискримінації та насильства. Визнання гендерного чинника як кваліфікуючої обставини підкреслює потребу в особливій правовій охороні таких осіб. У деяких суспільствах це зумовлює необхідність впровадження норм, які враховують віктимологічний контекст злочину. Відтак, криміналізація феміциду є не лише юридичним інструментом, а й засобом утвердження принципу справедливості для постраждалих. Наголошено на необхідності розгляду питання можливості виокремлення феміциду як окремого складу злочину в кримінальному законодавстві для належної кваліфікації таких діянь та забезпечення ефективного захисту жінок від смертельного гендерно зумовленого насильства. Особливу увагу приділено міжнародному досвіду криміналізації феміциду, а також порівняльному аналізу підходів окремих країн. Автор обґрунтовує, що можливезапровадження окремої кримінально-правової норми щодо феміциду сприятиме не лише боротьбі з безкарністю, а й трансформації суспільного уявлення про роль жінки та неприйнятність насильства на ґрунті статі.

Особливості визначення суб’єктивної сторони використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом

2025-07-03T21:52:33+03:00

Стаття присвячена аналізу суб'єктивної сторони використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Визначено, що використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом визнається вчиненим умисно у випадку усвідомлення винною особою суспільно небезпечного характеру використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, передбачення його суспільно небезпечних наслідків, бажанні їх настання або свідомому припусканні їх настання. Ставлення винної особи до наслідків у вигляді спричинення дитині середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 150-1 Кримінального кодексу України) може характеризуватися тільки необережністю.

Констатовано необхідність усвідомлення суспільної небезпечності використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом і бажання такого використання, що і є свідченням умисного вчинення діяння.

Аргументовано, що вина стосовно дій з використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом, а щодо факту малолітства потерпілого – як умислом (прямим чи непрямим), так і необережністю у вигляді кримінальної протиправної недбалості. Тому обов’язковим є усвідомлення винною особою віку дитини, яка використовується для зайняття жебрацтвом.

Доведено наявність корисливого мотиву щодо отримання матеріальної вигоди або прибутку і необов’язковий характер мета даного кримінального правопорушення.

Гендерні аспекти кримінальної відповідальності за злісне невиконання обовʼязків по догляду за дитиною

2025-07-03T14:00:17+03:00

Статтю присвячено дослідженню гендерних аспектів кримінальної відповідальності за злісне невиконання обовʼязків по догляду за дитиною. Піддано аналізу 725 обвинувальних вироків, проголошених у період з 2010 р. до травня 2025 р., за ст. 166 КК України, та виявлено, що тільки у 59 вироках винними визнано обох батьків, а у 55 – лише батька. При цьому, матерів було засуджено переважною більшістю решти вироків (аж 611) за цією статтею. Встановлено, що, здебільшого, аналізовані рішення не містять й згадки про особу, яка є батьком потерпілої дитини, його ролі у процесі догляду за нею. Це свідчить про ігнорування суддями принципу гендерної рівності. Зроблено висновок, що давно існуючі гендерні стереотипи у сімейно-побутовій сфері мають помітний вплив навіть на процес здійснення правосуддя.

Наведено положення низки міжнародних стандартів у сфері гендерної рівності, у тому числі, і щодо спільного виконання сімейних обовʼязків обома батьками. Окрему увагу приділено вивченню правових позицій Європейського суду з прав людини, яка є однорідною та взірцевою. Зʼясовано, що у них наголошується на необхідності подолання гендерних стереотипів у цій сфері, визначній ролі батька при догляді за дитиною та пріоритетності спільної батьківської опіки над нею.

Встановлено, що 2024 р. у національній судовій системі вперше застосовано модель спільної фізичної батьківської опіки над дитиною. Зроблено висновок про активізацію процесу подолання гендерних стереотипів у цій сфері і на правозастосовчому рівні. Обґрунтовується необхідність використовувати вказаний підхід як орієнтир для суддів при розгляді гендерно чутливих справ, у тому числі, за ст. 166 КК України. Наголошується на потребі проведення інформаційно-розʼяснювальної роботи серед правозастосувачів з метою підвищення їх обізнаності щодо цінності гендерної рівності та прийняття рішень з урахування гендерного підходу.

Порушення недоторканності приватного життя у віртуальних та матеріально обʼєктивованих світах

2025-07-03T10:44:01+03:00

В статті розглянуто окремі актуальні питання забезпечення недоторканності приватного життя в умовах стрімкого розвитку інформаційних технологій, зокрема, Метавсесвіту та Великих даних. Виявлено значну увагу з боку творців законодавчих актів на міжнародному та національному рівнях, а так само широкого кола науковців, до проблематики недоторканості приватного життя та кримінально-правових аспектів її охорони, системну невідповідність між назвою статті 182 КК України та її диспозицією, цінність для користувачів Метавсесвіту тих самих законних прав та охоронюваних інтересів, які є важливими для субʼєктів правовідносин як у віртуальних середовищах, так і в матеріально обʼєктивованому світі, зокрема, право на фізичну і моральну недоторканність, розвиток особистості без втручання ззовні, найменування, громадянство або належність до певної спільноти, бажану зовнішність, ґендерну ідентичність, етнічну ідентичність, сексуальне життя, збереження персональних даних, захист медичних даних, репродуктивні права, завершення життя, професійну та ділову діяльність, захист репутації, доступ до особистої інформації, власне зображення і фотографії, оприлюднення фотографій, зображень і статей, статус житла, недоторканність кореспонденції, використання комп’ютерного електронного простору тощо, у випадку порушення яких може наставати, з певними уточненнями, відповідальність за ст.ст. 132, 145, 151-2, 154, 162, 163, 168, 171, 180, 181, 182 КК України тощо. Виявлено актуальні виклики сьогодення та сформульовано дискусійні питання для подальшого обговорення. Сформульовано висновок про те, що відсутність чітко закріплених меж і обсягу приватного життя порушує принцип правової визначеності, зокрема, у тому випадку, коли національним законодавством передбачено юридичну відповідальність за порушення таких меж. Рекомендовано законодавцю уточнити назву ст. 182 КК України шляхом її формулювання, наприклад, як «Порушення недоторканності приватного життя щодо конфіденційної інформації про особу», узгодити між собою визначення конфіденційної інформації, які містяться в Законах України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію», в тому числі, з метою неухильного дотримання принципу верховенства права.

Проблеми розмежування криптотермінів при кваліфікації кримінальних правопорушень проти власності

2025-07-02T23:06:13+03:00

У статті проаналізовано проблеми розмежування «криптотермінів», що використовуються в українському законодавстві та правозастосовній практиці під час кваліфікації кримінальних правопорушень проти власності. Досліджено такі поняття, як «цифрові речі», «віртуальні активи», «криптоактиви» та «криптовалюта». Наголошено на необхідності дотримання принципу правової визначеності при використанні «криптотермінології» під час кваліфікації кримінальних правопорушень проти власності. Визначено, що відсутність чітких дефініцій та єдиного підходу до тлумачення зазначених термінів призводить до неоднозначності в розумінні природи предмета кримінального правопорушення, що може порушувати принцип правової визначеності. З’ясовано, що судова практика часто демонструє неправильне використання криптотермінології, наприклад, ототожнення криптоактивів із грошовими коштами чи їх синонімічне вживання, що суперечить принципу передбачуваності застосування закону.

Особливу увагу приділено співвідношенню родових і видових понять у криптотермінології: встановлено, що «цифрові речі» є найбільш загальною категорією, тоді як «віртуальні активи», «криптоактиви» та «криптовалюта» є вужчими поняттями, причому криптовалюта виступає видом криптоактивів із ознаками засобу платежу чи накопичення. Досліджено легальні дефініції, а також родові та видові ознаки кожного з термінів. Проаналізовано європейський досвід, зокрема Регламент MiCA, який пропонує чітке визначення криптоактивів, та наголошено на необхідності гармонізації українського законодавства з ним. Зроблено висновок про те, що для забезпечення правової визначеності необхідно систематизувати криптотермінологію в законодавстві України. Зроблено висновок про необхідність уникнення в правозастосуванні використання понять без легальних дефініцій, таких як «цифрові активи» чи «віртуальна валюта». Запропоновано надавати перевагу вужчим термінам при кваліфікації кримінальних правопорушень проти власності для підвищення передбачуваності правозастосування, що сприятиме ефективності кримінально-правового реагування на кримінальні правопорушення, пов’язані з криптоактивами.

Ключові слова: цифрові речі, віртуальні активи, криптоактиви, криптовалюта, кримінальні правопорушення проти власності.

Особливості покарання за умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи

2025-07-03T08:32:26+03:00

Стаття присвячена визначенню особливостей покарання за умисне знищення або пошкодження майна, що належить захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам, у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги.

Вказано на залежність ефективності протидії злочинності та можливостей впливу кримінально-правових санкцій. Констатовано недопустимість посилання лише на встановлений в нормах Кримінального кодексу України вичерпний перелік видів кримінальних правопорушень та покарань, що призначаються за їх вчинення. Доводиться необхідність застосування науково обґрунтованих, взаємозумовлених, таких, що відповідають тяжкості кримінального правопорушення й особі винного, кримінально-правових санкцій. Порівняння санкцій ст. 399 Кримінального кодексу України та санкцій суміжних норм, диспозиції яких містять конкретизуючі ознаки, що підвищують ступінь суспільної небезпеки передбачених ними кримінальних правопорушень, свідчить про те, що санкції між собою не уніфіковані, що є порушенням розроблених вимог щодо їх побудови.

Акцентовано увагу на відсутності обґрунтування принципів окреслення санкцій і вибору покарань, які їх наповнюють. З метою дотримання єдності законодавчої техніки під час конструювання кримінально-правових санкцій та їх уніфікації, запропоновано ряд змін щодо удосконалення аналізованих санкцій шляхом зміни таких видів покарань, як штрафу, пробаційного нагляду, обмеження та позбавлення волі.

Враховуючи необхідність і доцільність дотримання принципу справедливості під час призначення покарання за вчинення діяння, передбаченого ст. 399 Кримінального кодексу України, доведена нагальна потреба внесення змін і доповнень до санкцій зазначеного кримінального правопорушення.

За проєктом КК України «воєнні злочини» можуть бути «випадковими»: помилка на тлі офіційного перекладу міжнародного договору

2025-07-03T21:37:26+03:00

У статті розглянуто один з аспектів міжгалузевих (з міжнародним кримінальним правом) і міжнаукових (з наукою філологією) зв’язків вітчизняного кримінального права. Автори акцентують на некоректності сприйняття певних термінів з юридичних актів філологами і юристами без звернення до їх правової сутності. Пропонується інший переклад відповідних норм, який узгоджується з принциповими положеннями вітчизняної теорії кримінального права. Висунуто ідею про необхідність перенесення акценту з суб’єктивних моментів на існування причинного зв’язку між нападом – як складовою воєнного злочину – і наслідками, що завдані «цивільним потерпілим» (цей термін авторами запропоновано до вжитку у правознавстві). Стверджується, що вказівка на випадковий характер заподіяння шкоди може стати на заваді притягнення винуватих до кримінальної відповідальності за воєнні злочини. Обстоюється позиція більш лаконічного законодавчого формулювання певних норм з уникненням зайвої деталізації, яка може створити додаткові ризики під час правозастосування.

Кримінальна відповідальність за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості

2025-07-03T08:17:35+03:00

У статті надана характеристика дідівщини, як негативного соціального явища, зроблений аналіз основних публікацій, в яких досліджується насильство серед військовослужбовців, вивчені матеріали практики, зроблено порівняльний аналіз ознак складу злочину, передбаченого ст. 406 КК України, з ознаками складу злочину, передбаченого ст. 10.1.11. проєкту КК України. Запропоновано Розділ XIX Особливої частини КК України назвати «Кримінальні правопорушення проти бойової готовності та боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань». Зроблено висновок, що розробникам проєкту КК України вдалося вирішити проблему конкуренції статей, які передбачають спеціальний та загальний склади кримінального правопорушення, врахувати умови та обставини, що суттєво підвищують ступень небезпечності дідівщини. Однак кількість потерпілих від цього злочину потрібно скоротити, адже військовозобов’язані та резервісти не несуть військової служби. Форми насильства, що утворюють об’єктивну сторону цього злочину, потрібно розширити. Крім насильства, що спричиняє фізичний біль, у ст. 10.1.11. проєкту КК України доцільно передбачити психологічне насильство, що має характер знущання чи глумлення над військовослужбовцем. Запропонована нова редакція ст. 10.1.11 проєкту КК України.

Проблеми правозастосування статті 435-1 КК України (образа честі і гідності військовослужбовця, погроза військовослужбовцю) крізь призму судової практики

2025-07-03T09:51:04+03:00

Стаття присвячена розкриттю проблемних питань кримінально-правової кваліфікації діянь щодо образи честі і гідності військовослужбовців, погрози військовослужбовцю, за допомогою аналізу вироків, що наявні у відкритому доступі Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалених за результатами розгляду кримінальних справ про такі злочини.

Вказаний аналіз має виключно науковий характер, не містить за мету поставити під сумнів законність ухвалених судових рішень чи компетентність окремих суддів. Водночас наукова критика даної норми закону про кримінальну відповідальність крізь призму транспарентності судової влади та аналізу судових рішень на предмет відповідності зазначених у них кримінально-караних дій питанням правильності юридичної кваліфікації (в частині обґрунтування належності суб’єкта кримінального правопорушення, об’єкта злочину та його об’єктивної сторони) спрямована на розкриття реального стану справ із протидії злочинам даної категорії, надання оцінки дієвості й ефективності судового контролю в цій сфері, та, в свою чергу, надихає на філософські роздуми стосовно причин і передумов прийняття до Кримінального Кодексу України такої норми, доцільності її подальшого перебування в нинішній редакції, та, врешті-решт, «коефіцієнту її корисної дії», реального впливу на зміцнення законності й правопорядку, профілактику злочинності, а також реального захисту військовослужбовців від погроз, образ їх честі й гідності.