Право на майно та майнове право як предмети заволодіння, що вчиняється шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК України)

Анотація

Проаналізовано кримінально- та цивільно-правове розуміння понять «чуже майно», «право на майно» та «майнове право». Розглядаються різні значення цих понять. Встановлені відмінності у кримінально- та цивільно-правовому розумінні цих понять, їх співвідношенні між собою. Предметом передбаченого ч. 2 ст. 191 КК заволодіння є лише чуже майно, а не право на майно та майнове право. Обґрунтовується, що поняття майна у відповідних складах кримінальних правопорушень проти власності виконує інші функції, ніж поняття «майно» у цивільному законодавстві, а також що кримінально-правове розуміння майна та цивільно-правове визначення майна у ч. 1 ст. 190 ЦК є неоднаковими. На цій підставі та з урахуванням правових позицій Верховного Суду та Верховного Суду України формулюється висновок, що предметом заволодіння у відповідних складах кримінальних правопорушень проти власності може бути лише чуже майно, а не право на нього чи дії майнового характеру. Поняття «майнове право» та «право на майно» не є тотожними, а поняття «право на майно» утворюють речові права на майно, але не інші права, що не є речовими. З огляду на це «заволодіння» службовою особою шляхом зловживання своїм службовим становищем правом на майно або, іншими словами, придбання службовою особою шляхом такого зловживання права на майно, не може кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 191 КК. Крім цього, у статті аналізується визначення поняття «право на майно», які впливають на визнання права на майно своєрідним «предметом» так званих «корисливих зловживань», передбачених ст.ст. 364, 364-1 КК. Підкреслюється, що при придбанні службовою особою шляхом зловживання своїм службовим становищем права на майно вчинене не може кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 191 КК, оскільки відсутня така обов’язкова ознака передбаченого ч. 2 ст. 191 КК зловживання, як чуже майно, що є предметом зловживання.