Практика притягнення до відповідальності за статтею 126-1 КК України та шляхи підвищення її ефективності

Анотація

У зв’язку із ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція), актуальним є питання практики притягнення до відповідальності за ст. 126-1 КК України. У статті відзначено, що проблема протидії домашньому насильству постійно привертає увагу не тільки вчених-криміналістів, а й суддів, адвокатів, правозахисників.

Розглянуто статистичні дані щодо кількості випадків домашнього насильства. Підкреслено, що при тлумаченні поняття «кримінальні правопорушення, пов’язані з домашнім насильством» віднесення до них лише ст. 126-1 КК України є не зовсім коректним і правильним, оскільки поняття «домашнє насильство», що закріплено у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьби із цими явищами та Законі України від 7 грудня 2017 р. № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є ширшим, ніж у законі України про кримінальну відповідальність.

Досліджено існуючі підходи щодо поняття такої обов’язкової ознаки складу кримінального правопорушення як «систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства» та відзначено відсутність у судовій практиці єдності щодо його тлумачення. Акцентовано увагу на постанові Верховного Суду від 25.02.2021 р. у справі № 583/3295/19, де наведено його тлумачення та розглянуто проблемні питання використання судами цієї постанови. Зроблено висновок про необхідність узагальнення судової практики (станом на 06.11.2022 р. – загальна кількість вироків суду в першій інстанції 2137) та врахування рішень Європейського суду з прав людини за цією категорією справ при винесенні вироків.