Чергові плоди безсистемної «новелізації» кримінального законодавства України

Анотація

У статті досліджуються проблемні питання застосування такого виду покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, які виникли як в теорії, так й в судовій практиці у зв’язку із внесенням певних змін до Кримінального кодексу України і неоднозначними рішеннями щодо їх тлумачення та застосування.

Традиційно і у повної відповідності до приписів Загальної частини Кримінального кодексу таке покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю призначалося лише щодо тих осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, яке було пов’язане з використанням ними своїм службовим становищем, професійної чи іншою спеціальної діяльності чи з недбалим ставленням до їх використання. Тобто, вчинити таке кримінальне правопорушення могла лише та особа, яка була наділена ознаками спеціального суб’єкта.

 Але останнім часом цей вид покарання було включено до санкцій і таких статей, зі змісту диспозицій яких випливає, що передбачене в них кримінальне правопорушення може бути вчинено або тільки, або також і загальним суб’єктом. Спираючись на такі санкції, в практиці судів, в тому числі і Верховного Суду, з’явилися непоодинокі випадки, коли позбавляються права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю особи, які або взагалі цим правом не володіли, або посади, які вони обіймали, чи діяльність, якою вони займалися, жодним чином не була пов’язана із вчиненим кримінальним правопорушенням.

У статті здійснюється критичний аналіз як відповідні законодавчих новел, так і заснованої на них судової практики.

Зокрема, зазначається, по-перше, що особа не може бути позбавлена тих прав, які їй не належать, оскільки вона ними не наділена.

По-друге, звертається увага на те, що позбавлення особи прав, якими вона не володіє, не виключає можливості вчинення нею у подальшому того самого кримінального правопорушення, за вчинення якого її було засуджено. Отже, ні карально-виховного, ні, тим більше, превентивного ефекту таке покарання у цих випадках не здатне забезпечити.

По-третє, зазначається, що застосування цього покарання щодо осіб, які не володіють певним правом, позбавляє суд і тих орієнтирів, на які він повинен спиратися при визначенні правової заборони у вироку.

По-четверте, вказується, що відсутність таких орієнтирів може призвести до призначення цього виду покарання як додаткового за вчинення будь-якого кримінального правопорушення із забороною, до того ж, обіймати будь-які посади і займатися будь-якою діяльністю, які жодним чином не були пов’язані зі вчиненим особою кримінальним правопорушенням. Але така практика може призвести до правового свавілля, оскільки невиправдано розширює межі судової дискреції і порушує принцип правової визначеності.

 Нарешті, відмічається, що застосування на підставі таких санкцій покарання у виді позбавлення певного права порушує вимоги загальних засад призначення покарання (п. 2 ч. 1 ст. 65 КК), оскільки суперечить приписам ст. 55 Загальної частини КК, які в цих випадках мають приорітетне значення.

У статті пропонуються шляхи подолання як помилкових законодавчих рішень, так й заснованої на них судової практики.

Законодавство і судова практика використані в статті станом на 15.05.2023 р.