Історія розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи

Анотація

У статті зроблено спробу визначення особливостей історичного розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи.

Констатовано, починаючи з ХVIII ст., чітке закріплення норм щодо охорони учасників судового процесу в особі суддів від кримінально-протиправних посягань. Розширення системи злочинів проти власності, що стосувалися знищення чи пошкодження чужого майна та удосконалення їх класифікації, стало ключовою особливістю кримінального права кінця ХVIII – початку ХІХ ст.ст.

Визначено диференціацію кримінальної відповідальності за пошкодження майна на два види: будь-яким способом і загально небезпечним способом (шляхом підпалу, підтоплення, вибуху) та залежно від видів об’єктів власності, що характерно для положень Кримінального кодексу (далі – КК) УСРР 1922 р. Залежно від виду потерпілого встановлювалася кримінальна відповідальність у нормах КК УРСР 1927 р.: за умисне знищення чи пошкодження майна, що належало державі, громадянам і кооперативним організаціям чи підприємствам. Обґрунтовано наявність диференціації кримінальної відповідальності за знищення чи пошкодження майна лише залежно від форми власності (державна, колективна, приватна, що здійснювалося без вказівки на види потерпілих осіб) та форми вини у нормах КК УРСР 1960 р. Доведено відсутність кримінально-правової охорони адвоката, захисника чи представника особи у законодавчих актах ХХ ст. включно до 1991 р.

Доведено, що першою нормою, яка передбачала кримінальну відповідальність за умисне знищення чи пошкодження майна певних категорій осіб у зв’язку з їх службовою діяльністю, стала ст. 189-5 КК 1960 р. Потерпілими у даній статті визначалися лише судді та працівники правоохоронних органів. Згодом потерпілими від даних дій стали визнаватися, окрім вказаних осіб, народні засідателі, працівники прокуратури, органу внутрішніх справ чи безпеки, а також їх близькі родичі.

Зроблено висновок про початок розвитку зазначених норм лише з переходом України від тоталітарного режиму до демократичного, що поступово призводив до зміни системи цінностей в суспільстві та забезпечив у кримінальну-правову охорону захисника чи представника особи при виконанні професійних обов’язків.