Право на компроміс у провадженнях щодо кримінальних правопорушень, які завдають шкоди одночасно публічним і приватним правовідносинам

Анотація

У статті розглянуто проблему допустимості компромісу сторін у справах щодо кримінальних правопорушень, основним безпосереднім об’єктом яких є суспільні відносини у публічній сфері, а додатковим безпосереднім об’єктом – життя, здоров’я або інший приватний інтерес учасника правовідносин. Проаналізовано теоретичні дискусії про допустимість кримінально-правового компромісу у провадженнях щодо кримінальних правопорушень, які завдають шкоди одночасно і публічним, і приватним правовідносинам. Проілюстрована відсутність єдності правозастосовної практики у питаннях реалізації сторонами провадження права на компроміс.

Обстоюється позиція, що в Україні все ще триває перехідний стан правової системи від права тоталітарної держави, з її гіпертрофованим акцентом на публічному, до ліберально-демократичного устрою, що характеризується збільшенням елементів приватного у правовому регулюванні. Додатковими аргументами посилено ідею щодо доцільності передбачення в законі для сторін кримінального провадження можливості укладення угоди про примирення незалежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. На думку авторки, такі норми, відповідно до принципу процесуальної економії, надаватимуть кримінальному процесу більшої гнучкості і дозволять сторонам більш ефективно реалізовувати право на компроміс.